Роман "Сатирикон": короткий зміст та аналіз

Роман "Сатирикон" - одне з найвідоміших творів давньоримського письменника Петронія. Прийнято вважати, що це найдавніший роман, що зберігся до наших днів. Наразі не вдалося встановити точний час його написання. Найімовірніше, це було в першому столітті нашої ери, ще в епоху правління імператора Нерона. За традицією тих років, Петроний прикрасив свій роман поетичними вставками. У них він намагався відтворити манеру і стиль класичних поетів: Вергілія, Горація, Овідія та інших.

Історія створення

Роман "Сатирикон" до наших днів зберігся не повністю. Навіть неясно, скільки всього у нього було книг. Збереглися лише деякі фрагменти з них. При цьому до нас вони дійшли в рукописах, часто разом з уривками з творів інших авторів.

Вперше роман Петронія був виданий в Мілані. Це сталося в кінці XV століття. У 1575 році в Лейдені був опублікований більш повний варіант. Найповнішу рукопис випустили в Трогире в 1650 році. Її назва звучала так: "Фрагменти сатир Петронія Арбітра з книг 15-й і 16-й", сьогодні більше відомий як роман "Сатирикон". Рукописи збереглися лише частково.

В 1693 році французький письменник Франсуа Нодо доповнив роман "Сатирикон" власними вставками і опублікував його вже в Парижі. Він стверджував, що це справжній текст, який був виявлений ним за кілька років до цього в Белграді. Правда, підробку дуже скоро виявили. Вона містила багато дурниць і протиріч. Однак вставки, зроблені Нодо, досі зберігаються в деяких перевиданнях "Сатирикону". Роман, як зазначають деякі дослідники, від цього тільки виграє. Тому що вони дозволяють зв'язати в єдине ціле збереглися голови і фрагменти.

Більше:

Що таке романтизм

Що таке романтизм? Ніщо не виникає, як мовиться, з нічого. Усяке явище має передісторію. Ось і романтизм виник на якійсь основі, а саме – на фоні Великої французької революції. Якщо зіставити період класицизму і час романтизму, то може виникнут...

Девід Духовни: фільмографія. Кращі серіали і фільми з Девідом Духовни

Девіда Духовни без сумніву можна назвати одним з найбільш відомих і популярних акторів Голлівуду. Величезну популярність йому принесла роль спеціального агента в «Секретних матеріалах». Але цей серіал — далеко не єдина вдала робота....

"Зникла": рецензія на фільм відгуки критиків

Кіноіндустрія не часто радує не просто гарними стрічками, а фільмами, які змушують глядача задуматися. Такі картини – велика рідкість. До них відноситься і трилер «Зникла», відгуки про який були одностайно позитивними.Екранізація кн...

Жанр "Сатирикону"

З тим, що "Сатирикон" - це справді роман, багато фахівці сперечаються до цих пір. По суті, це питання залишається відкритим і дискусійним. Багато в чому із-за того, що застосування цього терміна до античного твору може бути лише умовним. Суворої системи жанрів у той час просто не існувало.

За фактом, це суміш прозового та віршованого тексту, яка характерна для популярної у той час менипповой сатири. Так називався особливий жанр античної літератури, який укладав у собі симбіоз філософських міркувань і пародійної сатири.

В тексті органічно поєднувалися між собою поезія і проза, звідси і сама назва "сатура". У дослівному перекладі з давньоримського це означало "фруктове асорті", якусь суміш. Це трохи допомагає визначити, чим же є роман "Сатирикон". Жанр цього твору - авантюрно-сатиричний роман, який є яскравою пародією грецького любовного роману.

"Сатирикон" в Росії

У Росії роман "Сатирикон" вперше побачив світ у 1882 році. Переклад зробив художній критик Володимир Чуйко. У ньому були опущені багато віршів, а також вирізані деякі місця, що вважалися в той час непристойними для друку.

На початку 20-х років переклад для видавництва "Всесвітня література" зробив Володимир Амфітеатров-Кадашах. Його батько виступив редактором, а після еміграції за редактуру взявся філолог Борис Ярхо. Він ґрунтовно взявся за цю роботу: ретельно переробив прозові вставки і заново переклав віршовані уривки.

Книга побачила світ у видавництві "Світова література" в 1924 році. Примітно, що в ній були присутні вставки Нодо. Цей переклад друкується досі. Правда, іноді вставки Нодо з нього видаляються.

У 1989 році прозовий текст ще раз перевів класичний філолог Олександр Гаврилов. Журналіст і письменник Петро Вайль зазначав, що це блискучий текст для вітчизняного літературного вжитку. Він існує на межі пристойності, але втримується на ній, завдяки петрониевскому майстерності і його літературної сміливості.

останній переклад давньоримського роману Петронія "Сатирикон" вийшов у 2016 році. Літературознавець Георгій Північ заново переклав усі віршовані уривки. При цьому нове видання містить текст не тільки російською, але й на латинською мовою. До нього йдуть докладні програми та коментарі.

Відгуки про роман

Завжди двояко оцінювався дослідниками роман "Сатирикон". Відгуки про книгу були вельми суперечливими.

Чергова порція думок російських читачів про твір давньоримської літератури з'явилася в 1913 році, коли новий переклад зробив Микола Поярков. За часів Срібного століття це твір оцінювали неоднозначно. Наприклад, мистецтвознавець і видавець Павло Муратов зазначав, що "Сатирикон" містить безліч непристойностей і грубих слів, але все ж справляє незабутнє враження природної грації і свіжості від уважного читання. Звичаї, які там зображені, не можна назвати зіпсованими тільки тому, що в них менше лицемірства, ніж у сучасної суспільної моралі.

досі багатьом подобається роман "Сатирикон". Відгуки, які залишають про нього читачі, дозволяють судити, наскільки змінюються уявлення в суспільстві про дозволеність та святотатстві.

Персонажі роману

Роман "Сатирикон", персонажі якого добре відомі всім знавцям античної літератури, дозволяє отримати уявлення про класичнихпредставників давньоримського суспільства того часу.

У центрі оповідання Энколпий. Саме від його особи ведеться розповідь. Сам він зізнається, що уникнув правосуддя, зумівши врятувати своє життя на арені. Винен він у тому, що вбив свого господаря.

Серед головних героїв роману "Сатирикон", короткий зміст якого наведено в цій статті, також присутній його товариш Аскилт. Це молодий хлопець, який, незважаючи на вік, вже встиг загрузнути в сладострастии і брехні. Протягом великої частини роману їх супроводжує 16-річний Гитон, який стає для них одночасно предметом пристрасті і розбрату.

В одному із заключних частин до них приєднується жебрак і бездарний поет по імені Евмолп.

Важливу роль відіграють і другорядні персонажі в романі "Сатирикон". У книзі задіяні ритор Агамемнон, владна жриця Квартилла, відрізняється неприборканим характером. Її служниця Паннихис, по суті, ще дівчинка, а також розбагатів громадянином на ім'я Трималхион.

Вплив Ювенала

Аналізуючи цей твір, можна помітити сильний вплив, який чинили на роман "Сатирикон". Ювенал зіграв у цьому одну з ключових ролей. Це римський поет, який написав гекзаметром знамениті "Сатири". Сьогодні вони розподілені по п'яти книгах.

У чому його ім'я стало прозивним для позначення самого жанру сатири. В ньому обов'язково передбачається гнівне викриття людських вад, а також висміювання автором звичаїв, які йому здаються недоречними.

Романом "Сатирикон" або творами Ювенала в свій час зачитувалися багато шанувальників такої літератури. У них зустрічається багато схожих сцен і епізодів. Очевидно, що один з авторів навчався в іншого і помічав найбільш вдалі знахідки. На роман "Сатирикон" Ювенал справив істотний вплив.

Короткий зміст роману

"Сатирикон", по праву, вважається одним з перших шахрайських і авантюрних романів. Імовірно, у ньому було 20 голів. Але на даний момент не збереглися ні його початок, а не кінець, а тільки кілька глав в середині твору.

Оповідання ведеться від імені головного героя. Це досвідчений ритор, який дуже набив руку в своїй майстерності. Його звуть Энклопий. При цьому він вважається вкрай неврівноваженою юнаків. Він недурний, але небездоганний з точки зору етики і моралі людина.

Життя свою він проводить в бігах, намагаючись втекти від справедливого покарання, яке чекає його за вбивство та пограбування, скоєне ним. Також йому в провину ставлять сексуальне святотатство. Гнів на нього навів давньогрецький бог родючості Пріап. У той час, коли писався давньоримський роман "Сатирикон", культ цього бога пишно розквітала в Римській республіці. В його зображеннях часто використовувалися фалічні символи. Про це можна з впевненістю говорити, оскільки до нашого часу збереглося безліч скульптур.

Энколпий подорожує разом зі своїми друзями. Разом вони приїжджають в одну з еллінських колоній, яка розташовується в Кампанії. Це область у стародавній Італії. Роман "Сатирикон", короткий зміст якого дозволяє скласти повноцінне враження про творчість Петронія, докладно описує мандри.

На самому початку роману, принаймні, дійшли до нас уривків, вони гостюють у римського вершника по імені Лікург. Там вони переплітаються парочками, як пише Петроний. Тут між ними починають зав'язуватися любовні відносини, у тому числі і на гомосексуальної ґрунті. Энколпий і його товариш Аскилт час від часу зраджують своїм симпатіям і різних любовних ситуацій.

Аскилт захоплюється юним хлопчиком Гитоном, а Энколпий починає доглядати за чарівною Трифэной. Адже дівчата його теж залучають.

В наступних епізодах дія роману переміщується у маєтку багатого й впливового судновласника по імені Лиха. "Сатирикон" - роман Петронія, в якому між героями виникають нові любовні переплетення. У них на цей раз бере участь симпатична дружина судновласника - Дорида. Коли Лиха про це дізнається, Гитону і Энколпию доводиться терміново їхати з маєтку.

В дорозі ритор сідає на корабель, який незабаром виявляється на мілині. Але Энколпий не впадає у відчай. Він викрадає дорогу мантію, яка була на статуї Ісіди, а також краде гроші у керманича. Після цього знову приїжджає в маєток Лікурга.

Вакханалії в романі

Описом вакханалію в "Сатириконі" приділено важливе значення. Головні герої регулярно опиняються в ситуаціях, коли їх оточують шанувальники давньогрецького бога Приапа. Наприклад, в одній із глав вони приїжджають в будинок Трімалхіона, в якому проходить бенкет. Господар маєтку - розбагатів і прославився громадянином. При цьому сам він є людиною малоосвіченим, але енергійно намагається прорватися у вищий світ.

На бенкеті герої міркують про гладіаторів, потім розмова заходить про бібліотеку власника маєтку. Той хвалиться, що в нього їх аж дві. Одна - латинська, друга - грецька. Виявляється, що вся його освіченість не варта виїденого яйця. Насправді він плутає героїв і сюжети еллінських міфів і епосу Гомера. Тому стає очевидним, що про все це він знає тільки з чуток.

Його моторошний вдача проявляється у всьому. З гостями він милий і приємний, а слуг не вважає за людей, хоч і сам щебуквально вчора був рабом.

Кульмінацією бенкету стає кабан, якого готують цілком і вносять до зали на срібному блюді. Таке дивовижне блюдо - свиня, начинена смаженими ковбасками. Незабаром приносять і тістечка, начинені шафраном.

В кінці вечора три хлопчика вносять до зали зображення трьох богів - охоронців сім'ї та домашнього вогнища. Трималхион розповідає, що їх звуть Щасливчик, Годувальник і Наживщик. Щоб розважити гостей, Никерот починає розповідати гостям історію про воїна-перевертня, а сам Трималхион лякає присутніх розповідями про відьму, яка викрала з гробу тіло мертвого хлопчика, а замість нього поклала солом'яне опудало.

Трапеза триває кілька днів. На другий день приносять дроздов, начинених родзинками. А потім великого жирного гусака. Всі захоплюються майстерністю місцевого кухаря і починають співати йому хвалебні пісні.

Заповіт Трімалхіона

Під час бенкету Трималхион настільки розчулився, що вирішив оголосити для всіх присутніх свій заповіт. У ньому він багато уваги приділяє опису пишного надгробки, яке він бажає отримати, а також сам складає хвалебну напис, що на ньому буде висічена. В цьому тексті докладно перераховуються всі його заслуги і регалії.

Від переповнюють його почуттів він ще більше розчулився і вирішив виголосити промову. Її приводить у своєму романі Петроний. Він зазначає, що вважає і рабів за людей, тому що вони, як і інші люди, вигодувані материнським молоком. Але він вірить, що настане час, коли і вони зможуть вдосталь насолодитися свободою. У своєму заповіті він обіцяє, що відпустить на свободу після своєї смерті. Заявивши про це, він щиро сподівається, що челядь тепер буде любити його ще більше, ніж раніше.

Між тим Энколпий з друзями відправляється в подальші мандри. Вони приїжджають в розкішну художню галерею. У романі її називають пинакотекой, таке позначення було прийнято в Стародавньому Римі. Там вони милуються полотнами еллінських художників. А також знайомляться зі старим поетом Эвмолпом, з яким вже не розлучаються до самого кінця оповіді.

Евмолп практично весь час говорить віршами. За це його нерідко б'ють камінням. Причому не завжди справедливо, тому що тексти бувають досить непоганими.

Роман "Сатирикон", аналіз якого дозволяє наочно уявити, якими були відносини в давньоримському суспільстві, демонструє найрізноманітніші людські слабкості і пороки. Він часто їх висміює. Наприклад, марнославства, несмак, графоманство і інші.

Графоманом, по суті, є Евмолп. Саме його вірші, в основному, переривають прозову канву цього роману. До того ж старий часто міркує з Энколпием про мистецтво. Не всі супутники беруть участь в їх спорах, іншим не вистачає освіти.

Тим часом Гитон повертається до Энколпию, пояснюючи свою зраду помилкою і страхом.

Розповідь про невтішної вдови

Крім подій, які безпосередньо відбуваються з героями роману, в оповіданні багато ліричних відступів, історій, які персонажі розповідають один одному.

Наприклад, старий поет знайомить їх з розповіддю про невтішної вдови. В центрі його оповіді матрона з Ефеса, яка прославилася на всю округу своєї подружньою вірністю та скромністю. А після смерті чоловіка вирішила, що земне життя їй нецікава, і пішла за ним в підземне царство. Вона розраховувала незабаром заморити себе голодом. Рідні і друзі відмовляли її, але вона залишилася непохитною.

Разом з нею в склеп відправляється її вірна служниця. Вона прагне скрасити години самотності і страху своєї господині. Так минуло п'ять діб.

Між тим правитель тих земель наказав поблизу від того місця, де вдова оплакувала покійного, розіп'яти декількох злісних розбійників. Побоюючись, що їхні рідні і близькі можуть зняти тіла з хреста і поховати, правитель виставив біля них охорону. Правда, невеликий - всього одного солдата.

Вночі самотній вартовий звернув увагу, що серед надгробних пам'ятників на кладовищі видно світло і чути жіночі стогони. Цікавість взяла гору над страхом, і він вирішив перевірити, що ж там відбувається.

Спустившись в склеп, солдатів виявив жінку неземної краси, а коли побачив що лежить перед ній мертве тіло, відразу зрозумів, що до чого. Зглянувшись над нею, він приніс в склеп скромний обід, щоб підтримати її сили. І почав умовляти перестати страждати і повернутися до звичайного життя.

До слів солдата приєднується і її служниця. Вони всіма способами її переконують, що жінці ще рано вирушати на той світ. Спочатку эфеская красуня неприступна, але поступово починає піддаватися на їхні вмовляння. Спочатку спокушається їжею і напоями, які припали якраз до речі після довгого і виснажливого посади, а потім і здається на милість солдату, який зміг завоювати її серце, здавалося неприступним.

Старий поет детально описує, що в обіймах вони провели не одну ніч, а незабаром і зіграли весілля. При цьому завбачливо замкнули двері в підземелля. На той випадок, якщо на цвинтар прийде хтось з рідних. Вони повинні були вирішити, що вдова померла поруч зі своїм чоловіком від горя і виснаження.

Але не все так гладко в цій історії. Поки солдат завойовував серце вдови, близькі одного з розбійників скористалися відсутністю охорони, зняли тіло з хреста і поховали його. Коли закоханий вартовий виявив пропажу, йому довелося в усьомузізнатися вдові. За такий прорахунок йому, звичайно, належало серйозне покарання. Жінка сама підказала йому рішення, сказавши, що вважає за краще повісити мертвого, ніж дати на поталу живого. Солдат негайно скористався цією пропозицією і розважливістю його нової коханої. Тоді вони витягують з гробу тіло її чоловіка і прилаштовують до хреста на місце розбійника.

Так закінчується ця історія. Але тривають мандри героїв. Вони відправляються в плавання. Під час шторму гине Лих. Дивно, що Евмолп навіть у найсильніший вітер і бурю не залишає своїх поетичних декларацій, він постійно читає вірші. Благо зрештою нещасні рятуються. Їм вдається висадитися на берег і зупинитися на ніч в рибальській хатині.

Наступний пункт призначення - Кротона. Мабуть, найстаріший з існуючих на той момент міст Стародавньої Греції, стали колонією на південному узбережжі Апеннінського півострова. Примітно, що це єдина реальна географічна точка, яка конкретно згадується і описується в тексті роману.

Друзі вже звикли жити заможно і безтурботно. Тому в новому місті вони вирішують видати Евмолпа за заможного і багатого людини, що роздумує, кому б залишити свої незліченні скарби. Ця виверт робить їх бажаними гостями в будь-якому будинку, скрізь їм забезпечений безмежний кредит і привітний прийом. Адже багато жителів цього міста розраховують, що Евмолп перед своєю швидкою смертю обов'язково згадає про них.

Не забуває автор описувати і нові любовні пригоди героїв. Правда, в кінці кінців кротонцы прозрівають і розгадують нехитрий обман мандрівників. Над хитрунами вони готують розправу. Однак Энколпию з Гитоном вчасно вдається втекти, а ось Евмолп залишається на поталу натовпу.

Кротонцы надходять з ним за старим звичаєм. Коли когось із співвітчизників потрібно було принести в жертву, його годували і поїли протягом року кращими напоями та наїдками за рахунок скарбниці. А потім скидали зі скелі, як цапа-відбувайла. Така доля спіткала і Евмолпа.