Петкевич Тамара Владиславівна: біографія, фото, син

Петкевич Тамара Владиславівна – відома і талановита актриса, театрознавець і прозаїк. Її доля трагічна і складна, але вона все-таки змогла вистояти і не зламатися.

Біографія

Петкевич Тамара народилася 29 березня 1920 року в російському Петрограді. Даних про матері дівчини немає ніяких. Батько майбутньої письменниці-мемуаристики був довгий час членом ВКП, але навіть незважаючи на те, що він прослужив 19 років чесно і правдиво партії, вже у 1937 році Владислав Йосипович був заарештований.

Перші дитячі спогади дівчинки про квартирі, де вона жила зі своїми батьками: вона була великою, багато кімнат, в яких завжди панував порядок і тиша. Але одного разу серед ночі її розбудив якийсь шум, і їй повідомили, що її батька заарештували. В цьому ж 1937 році Петкевича Владислава Йосиповича розстріляли.

До цього часу Тамара вже ходила в школу № 182. Але все навколо різко змінилося. Її із-за арешту батька виключили з комсомолу. Але Тамара намагалася витримати це випробування. Вона успішно закінчила школу і в 1938 році поступає в інститут іноземних мов, вибравши факультет англійської мови. Але багато студенти, знаючи про те, що вона дочка ворога народу, ставилися до неї насторожено і навіть вороже.

Особисте життя

У грудні 1940 року Петкевич Тамара виходить заміж. Зі своїм чоловіком Еріком вона знайома вже давно. Їхнє знайомство відбулося в «Хрестах», куди вона носила посилки своєму батькові. Туди ж приїжджав і Ерік зі своєю матір'ю. Його батько теж був «ворогом народу». Після цього слід тривала переписка. Розуміючи, що це її єдина близька людина, вона зближується з Еріком. Почуття переповнюють дівчину.

В цей же час слід і перше посилання, яка змушує виїхати з рідного міста у Фрунзе, де в той час жив її чоловік. Але свекруха і всі родичі зустріли вороже. Пізніше дівчина дізнається, що у чоловіка була весь цей час ще й коханка. Пізніше, вже в таборах, вона буде читати його показання, коли він буде повідомляти про те, що вона вела антирадянські розмови. А потім вона ще дізнається, що її чоловік, який теж був заарештований, зрадив її і вдруге, одружившись на начальниці санітарної частини, він зміг влаштуватися працювати лікарем.

У Фрунзе вона влаштувалася працювати в театр художником, а потім у 1942 році, вирішивши продовжити свою освіту, надходить у медичний інститут. Вона намагалася працювати, щоб її сім'я ні в чому не потребувала, але щастя виявилося хитким. Закінчити його вона так і не змогла.

Більше:

Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкової економіки. Види і функції конкуренції

Конкуренція – це поняття, властиве ринковій економіці. Кожен учасник фінансових, торговельних відносин прагне зайняти краще місце в тому середовищі, де йому доводиться функціонувати. Саме з цієї причини виникає конкуренція. Боротьба між суб'єкт...

Знайомтеся: найдовша змія

 Ставлення людини до змій ніколи не було однозначним. Багато хто з нас вважають їх непотрібними і мерзенними істотами, а деякі, навпаки, впевнені, що змія може бути корисною, так як з її отрути виробляється багато ліків самого широкого спектру д...

Поняття буття. Основні форми буття

Початкове поняття, на базі якого побудована взагалі вся філософська картина світу (незалежно від філософської системи) – це категорія буття. Поняття це дуже непросте. Тому нижче ми розглянемо, що ж таке буття, і його основні форми також дізнаєм...

Арешт

У січні 1943 року Петкевич Тамара Владиславівна разом зі своїм чоловіком була заарештована. Її засудили за статтею 58 за контрреволюційну діяльність. На той момент майбутньої письменниці було лише двадцять два роки.

Суд засудив Петкевич Тамару до семи років ув'язнення, конфіскації майна та трьох років відмови у громадянських правах людини. Свекруха, яка носить передачі своєму синові, про дівчину навіть не згадувала. Багато друзі зрадили або відмовилися від неї. Дівчина насилу переносить весь жах допитів, але ще жахливішими для неї самотність. Вона вже знає, що мама і сестри, які залишилися в блокадному Ленінграді, загинули. Тепер у неї нікого не залишилося.

Табори

Відбувати покарання вона повинна була в Киргизії. Як згадує сама Петкевич Тамара, її пішим етапом відправляють в Джангиджирский жіночий табір. Довелося йти шістдесят кілометрів. А потім пішов вошивий барак і робота до упаду. Жила в таборі впроголодь, навіть бурда в цинковій баку не могла втамувати голод. Молода і красива дівчина поступово перетворювалась на живий скелет.

Після цього послідували і інші табори. Наприклад, у Комі в Північному залізничному таборі. Незабаром її перевели в табір «Светик», який знаходився недалеко від Урдома. З ранку до вечора жінки в цьому таборі валили ліс, тому смертність була висока. Якимось дивом Тамара Петкевич, біографія якої трагічна і складна, вижила.

Її незабаром взяли в лазарет медсестрою. А дізнавшись, що вона грала в театрі, взяли в агітбригаду. Це і врятувало їй життя. Вона разом з іншими ув'язненими, також учасниками театральної агітбригади, їздила по всій республіці. Зустріла вона тут і свою справжню любов - Миколи. Він теж входив у цей театральний колектив.

Все навколо змінилося, набувало для дівчини інший сенс і значення. Але і Микола помер, а маленькою і худенькою Тамарі вдалося домогтися, щоб його не поховали в «Свальной ямі для ув'язнених», а була окрема могила, куди можна було б прийти. І лише 30 січня 1950 року закінчився і її табірний термін.

Син

Петкевич Тамара, фото якої є в даній статті, перебуваючи в ув'язненні, народила сина. Але його тут же забрали. Вона потім згадувала, що в 1945 році в Межоге, де вона перебувала під час пологів, у дитячому приймальнику її пускали до сина, щоб погодувати його. Але щоб продовжити хвилини перебування з ним, дівчина щоразу намагалася знайти якісь способи, навіть деколи доводилося принижуватися. І все тільки заради того, щоб на кілька хвилин довше потримати його на руках.

Але ледь дитині виповнився рік, як його відвезли на волю. Відомо, що Юрко, син Тамари Петкевич, був усиновлений. Як тількиїї термін ув'язнення було закінчено, вона одразу ж їде до Вельск, де тоді знаходився її син. Але дитину повернути неможливо. Навіть суд визнає, що хлопчик знаходиться у нормальній родині, а у Тамари Володимирівни немає ні прописки, ні заробітку.

Роки проходять, поки вона намагається влаштуватися на роботу. Ніхто не бажає брати ув'язнену колишню. А в цей час прийомна сім'я їде з Вельска. І починаються пошуки. Коли вона знайшла хлопчика, то тому вже йшов одинадцятий рік. І довгоочікувана зустріч відбулася: хлопчика підвели до матері, яку представили як тітку Тамару, але Юра не бажав йти до чужої тьоті. Так відбулася ще одна втрата в житті відомої письменниці.

Творчість

Ще в таборі Петкевич Тамара почала грати у виставах, які ставив режисер Олександр Гавронському. Так почалася її театральна кар'єра. Після звільнення Тамара Володимирівна не могла повернутися в рідне місто через 39-ї статті, яка була вписана в її паспорт. Тому вона влаштувалася в драматичний театр Щадринска.

Після реабілітації вона у 1959 році повернулася в Ленінград, де її ніхто не чекав. Але Тамара Володимирівна поступила в інститут театру, музики і кінематографу, вибравши театральний факультет. Закінчивши його в 1967 році, поступила на роботу в Будинок художньої самодіяльності.

В 1993 році вона змогла опублікувати свою першу книгу про життя ув'язнених. Ця книга була високо оцінена. За її сюжетом знято документальний фільм. Незабаром після цього її не тільки прийняли до спілки письменників, але й була видана друга книга, в якій вона розповіла про своє життя в таборі.